• У передових народів мудреці пророчать, у маргінальних - накаркують.
•     Навіть найвишуканіша страва робить тарілку брудною.
•    Яскравий цвіт і п'янкі аромати бузку спокушають руку кожного.
• Все частіше зустрічаються чоловіки, на яких штани почуваються невпевнено.

Невигадані історії

...Був сон. Ми сиділи на робочих місцях. Він на своєму, я на своєму. Робота більше нагадувала медитацію. Я відчував на собі його доброзичливий погляд. Відчував, що я його син! "Він" - це Страдіварі...

...У своєму житті я зустрічався з двома президентами: останнім  президентом Радянського Союзу М.Горбачовим під час репетиції В Кремлівському палаці 1987 року, та українським президентом України Віктором Ющенком. З останнім - тричі.

 У багатого Павліковського  є своя історія збагачення. І вона мені відома.       Ця обставина тяготить обидві сторони.Тому наші відносини перервались.

В майстерні Маестро я був першим і останнім, кому дозволялося робити скрипку самостійно від початку до кінця. Решта учнів виконували лише частину роботи, а закінчував обов'язково Вчитель.

Закінчувався другий рік навчання в Кракові.Сталась неординарна подія .Друг Павліковського, Ісмо з Фінляндіі, замовив мені дві скрипки.Я обачливо запитав дозволу і виготовив. Але інтрига на цьому не закінчилася. З Вільнюса приїхав пан Чеслав, і звернувся знову до мене зробити віолончель.І я знову делікатно відправив його за дозволом до шефа. Але відповідь була непередбачуваною-Ні. Сергій їде на Україну.    Навчання закінчилось. Пуповина обрізалась.                                                   Мимоволі згадався поганий знак, яким був затьмарений перший день перебування в майстерні.Поряд з моєю кімнаткою мешкала сім'я племінника  Майстра. Під час купелі втопилось немовля.  АЛЬФА-ОМЕГА.

Коли мій давній друг виявив бажання придбати скрипку, я запропонував поїхати в Берегове, до тамтешнього цигана.    Інструмент був куплений. Скрипка,яка потрапила в поле моєї, уваги настільки мене захопила, що я віддав дорогу майстрову і доплатив немалу суму.  Пізніше виявилось, що то було розумове осліплення - то була звичайнісінька дешева мануфактура. Але про це я ніколи не шкодував.Циганська скрипка повела мене у Краків до Майстра.

На навчання до Кракова я вирушив у віці тридцяти трьох років, маючи тринадцять власноручно  виготовлених скрипок, недобудовану хату і недобудовану сім'ю.

На Закарпаття, в 1989 році, я приїхав членом КПРС. Але пробув ним недовго. Після перших партзборів спалив партквиток у котлі. У Москві  владу захопили гекачепісти. Родина розуміла, що це означає для мене. Та на щастя посадили не гекачепи,а посадили їх.

Коли вирішилося питання видання довідника, від людей, які керували процесом, дізнався, що кошторис передбачає гонорар авторові в кілька тисяч доларів. Я став соромязливо переминатись з ноги на ногу. Мене зрозуміли. -Поділимось по-братськи- прозвучала відповідь. Але поділитись забули. І ЩО ТО ВОНО ТАКЕ - ПО-БРАТСЬКИ?! То, мабуть, як в старому радянському анекдоті "А ЩО ТО ВОНО - ФАКТ НА ЛІЦО?" .                                                                                                                                        Над довідником "Скрипкові майстри України" працював понад 10 років.

            Будучи студентом музичного училища, мандрував селами, шукаючи собі добру скрипку. Спілкуючись з людьми, почув шокуючу історію. В одного чоловіка, за таємничих обставин, з'явилася дорога італійська  скрипка . Хтось залишив її на зберігання і не повернувся.                                                 Усвідомлюючи її цінність,новий власник  не те що пограти, показувати  відмовлявся. ВИРІШИВ САМ НАВЧИТИСЯ ГРАТИ!  Але аристократка була недоступною. Розум затьмарився. І СКРИПКА ЗАПАЛАЛА У ВОГНІ !

Працюючи в Київському музичному театрі для дітей та юнацтва, поєднував обов'язки артиста оркестру і скрипкового майстра. Я усвідомлював, що до майстра мені далеко, тому домовився з дирекцією про стажування. А потім поїхав у Москву до скрипкового майстра Юрія Почекіна. Він дав згоду. Але до науки не дійшло.Захворіла мама. На північ їхати не судилось. Судилось на захід, у Краків.

Нещодавно був на ювілеї солідного чоловіка. Але тамада виявився тупим, надокучливим, невихованим і антипатріотичним. Публіка вихована, щоб не образити господарів-нічого не помічає. І лише один шаленець добре випив і вголос сказав правду.                                                                   Щось подібне відбувається на ринку інструментів. І, як наслідок, в руках віртуозів скрипки, особливо альти-віолончелі, сумнівних акустичних якостей.  Але про це не прийнято говорити..  Експерти-комерсанти деколи лукавлять,видаючи бажане за дійсне,маніпулюють,говорячи на чорне - біле. Не так давно в Кремоні був своєрідний з'їзд власників "страдіваріусів". Приїхало три тисячі осіб! Хоча Антонієм Страдіварі, тристо років тому, було виготовлено всього тисячу двісті... Був скандал. Але тим і завершилось.

У Конотопі майстер-ісслєдователь Страдіщук відкрив, а потім випадково закрив "СЕКРЕТ СТРАДІВАРІ".    Вєзьот же людям! Мені хоча б "секрет Гварнері" відкрити. Не відкрити - то нащупати.

Епохальна подія! Американці з японцями атдихают. Наш український хлопець з Харкова, так би мовити, заткнув самого Страдіварі за пояс - відкрив його секрет! І не біда, що картопля на-городі не викопана, а біля свиней не чищено. Сєкрєты трєбуют жертв!  Страдіварі трохи шкода. Як там йому за тим поясом?? Тим більше, що з ним такі халепи трапляються час від часу.  І НАЙГОЛОВНІШЕ! На екстренному засіданні Верховної Ради одноголосно було  визнано - після ТАКОЇ ПОДІЇ Харкову повертається статус столиці! Ура, таваріщі!

Відомий скрипковий майстер з Кракова Ян Павліковський терміново телефонує своєму  знаменитому колезі з Кремони Морасі:  - Прошу пана, нам капєц! В Харкові вже відкрили секрет Страдіварі . А до кінця тижня обіцяли відкрити секрет Гварнері!                                                                                                          ***                                                        Провідні світові експерти почали бити на сполох. Харківське ВІДКРИТТЯ"секрету Страдіварі" могло змінити хід історії.У Нью-Йорку терміново зібралися глави великої вісімки. Офіційно поговорити про вплив ВІДКРИТТЯ на світову економіку, неофіційно -щоб домовитись з ВІДКРИВАЧЕМ про фотосесію. Першому дали слово Путлеру. Дали йому і стільчик. Він став на стільчик і лише після цього обвів присутніх зверхнім поглядом. - Харьков почти мой. Значит и открытие почти мое..  -А "почти" не считается - на чистом русском перебил его Обама. Я согласна с товарищем Обамовым - на том же, чистом русском, сказала Меркель. Потім зніяковіла і замовкла.  Тим часом бамбуковий стільчик підступно захитався.Після чого промовець кудись провалився. Обама не став приховувути радості і несподівано почав вихваляти кубинських виробників меблів . Оланд сердито нагадав, для чого вони сюди зійшлися. Закипіла суперечка  хто першим буде фотографуватись зі СВІТИЛОМ. Добряче насперечавшись, зателефонували в Харків. І - О,НІ!  - Пока не выкопаю картошку - никаких фотосессий - на чистом русском, как гром, прогремел ответ.

У вісімдесяті роки, у фойє Київської консерваторії можна було зустріти дивакуватого чоловіка, з дорогим скрипковим футляром в руках. Йому було далеко за шістдесят, але виглядав впевнено і молодцювато. Час від часу він характерно потягував шию - спадщина від війни. Його я запам'ятав у чорному плащі і сліпучо білій сорочці. То був, як його називали, Сан Санич Єгоров. Педагог, музичний критик, експерт по музичних інструментах і, на кінець, пристрасний колекціонер - в одному лиці. Язик Сан Санича дивував не менше, ніж справжня італійська скрипка і справжні французькі смички в його футлярі. Коли я шанобливо сказав, що займаюсь в класі Євгенія Івановича, він запитав - Лобуренко? І додав: -Так это же - выпить и закусить!          В наказаніє за такі слова, пригадую історію ,почуту від знайомого  Сан Санича.   У післявоєнному Львові , куди був відправлений на роботу товариш Єгоров,  дорогі скрипки не були рідкістю. Видавшый виды колекціонер легко дізнався ,що в одної поважної дами є дорогий смичок. Почались наполегливі вмовляння продати унікальну річ. Але власниця ні за яких умов не хотіла продавати сімейну реліквію. І не поступилась. Не поступився і Сан Санич. В черговий раз, відвідуючи пані, він приніс з собою дуже подібний смичок і непомітно обміняв. Сховавши омріяну цінність під знаменитий плащ, горе-відвідувач направився до дверей. Голова тріщала від суми очікуваного заробітку! Не приховуючи зневаги до господині, різко схилився щоб одягнути калоші......... Прозвучав хруст-лемінт, від якого мало не втратив свідомість... Переламаний смичок незграбно зсунувся на підлогу.    А десь далеко, звуками чакони,  заплакала скрипка.